Комментариев нет

Полковник залишився вірний присязі

Ігор Григорян народився в доброчесній вірменській родині. Мати, батько, дружина і, звісно, двоє дітей. Але він так давно мешкає в Україні, так приріс до цієї землі душею, що коли настав час вибирати, він, полковник національної гвардії, оборав честь і вірність присязі, як і ті луганчани і донеччани, котрі служать в його частині.

ВОНИ ПРИЙНЯЛИ БІЙ

Наша частина складається переважно з корінних луганчан та донеччан,- каже полковник — Тому ми особливо важко сприймали події, які переживав Луганськ у кінці травня минулого року. Тоді нас штурмували. Сепаратисти взяли приступом частину, далі навчальний центр, насамкінець захопили штаб. Перед цим представники ЛНР приїздили до нас і вимагали скласти зброю. Обіцяли роботу, збереження військових звань. Але ми прийняли бій. Воювати з противником було не просто, коли довкола дев’ятиповерхівки, збоку лікарня. А вони всім цим прикривалися. Однак, ми билися поки не закінчилися набої… Отоді й було прийняте рішення виводити людей. Ми зіпсували зброю, знищили БТР – разом з боєкомплектом, — а вже потім пішли з частини. Було боляче полишати місто, у якому ти прослужив 31 рік, вважай віддав частину свого життя. Узяв найдорожче: сина, доньку й дружину і почав життя заново. До речі, до і після виходу син служив разом зі мною, був під обстрілами. Тепер закінчує університет. Каже, що повинен сам, а не під крилом батька робити кар’єру.

УСІ БУЛИ ГЕРОЯМИ

Зрадників серед нас не було. От кажуть деякі військовослужбовці не вийшли на підконтрольну українській державі територію. Утім це переважно солдати строкової служби родом з Краснодону, Красного Луча. Вирватися з цих міст, обставлених блокпостами, практично було неможливо. Проте більшість з нас все ж залишила родини, батьків, нажите майно і вийшла в цивільному, через блокпости на переформування, коли командир наказав нам збиратися в Харкові. Нам дали час на реабілітацію, одягли, озброїли і знову послали захищати Донбас. На людей, які пройшли зі мною вогонь і воду, я можу покладатися як на самого себе. Це стосується і 35 жінок, котрі служать у нас і виконують бойові завдання. До речі, більшість солдат строкової служби , призвані на Донбасі, й сьогодні захищають Україну. Ми стояли на блокпостах в Малинівці, Попасній, Бахмутці, Дебальцивому. У Попасній з окопів не вилазили. Мій комроти отримав осколок під лопатку і він тепар там “дзвенітиме завжди”. Але найбільшим досягненням полку я вважаю те, що у нас майже не було поранених.

ЧАС ЛІКУЄ

Сталося так, що нашому підрозділу, сформованому на Сході України, довелося стояти на Майдані. З одного боку ми, з іншого – тисячі протестувальників. Не просто було тоді осмислити, хто правий, хто винний. Особливо двадцятирічним донецьким хлопцям, серед яких тоді були і поранені, і травмовані… А потім все змінилося і нам, хто був обабіч барикад, довелося разом стояти на блокпостах – під обстрілами рятувати одне одного, прикривати одне одному спину. Кажуть, час лікує. А я думаю, що нас помирила біда, яка прийшла на нашу землю і згуртувала всіх.

ПРО ТРАКТОРИСТІВ І ШАХТАРІВ

Очільник сусідньої держави якось сказав привселюдно, що, мовляв, на Донбасі українську армію перемагають прості шахтарі й трактористи. Звісно тоді в Луганську серед противників України були місцеві люди, були й представники кримінального світу, але ті, хто штурмував адмінбудівлі, блокували частини нацгвардії – добре підготовлені професіонали, військові. Повірте мені, за 30 років служби я навчився відрізняти, хто простий трудяга, а хто ні.

ЯКБИ ЛЮДИ ЗНАЛИ

Мені здається, якби мешканці Луганська знали, на яку трагедію обернеться їхнє життя, вони б не пішли ні голосувати за ЛНР, ні на проплачені мітинги. Тепер пізно кусати лікті. Хоча думаючі люди вже тоді кидали все, що вони надбали й тікали до Харкова, в інші міста України. Ми звідти пішли, але продовжуємо спілкуватися з тими, хто там залишився. Власне, я іноді телефоную, вітаю знайомих зі святами. Ми знаємо, хто де працює чи служить, але не говоримо про це. Питаємо, як батьки, як родина, як діти… Попри все ми повинні залишатися людьми.

С.Єрмаков, Л.Логвиненко, В.Омельченко, В. Мадієвський

"Главное" в АТОВсе статьи автора

admin

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *