Комментариев нет

Обнулення Арсенія Петровича – політолог

У ЗМІ активно обговорюють висловлювання Арсенія Петровича Яценюка під час інтерв’ю журналістам на конференції YES про те, що він не винен у провалі проекту “Стіна”, і що він не може за нього відповідати, тому що “він, як колишній прем’єр-міністр, прийняв політичне державне рішення про будівництво державного кордону”, а до самого будівництва він не має ніякого відношення.

Пан Яценюк, який по молодості років і враховуючи навчання в Чернівецькому університеті благополучно відкосив від армії і як людина, яка взагалі не служила, не знає однієї простої речі – що будь-який командир цілком і повністю відповідає за своїх підлеглих, за те, що в довіреному йому підрозділі відбувається. Це вбивається залізним кулаком сержанта ще на перших місяцях служби.

Але Арсенію Петровичу це невідомо, тому він благополучно перекладає відповідальність за проект “Стіна”, який перетворився в символ шаленого і нестримного політичного піару і гіперрозпилу державних коштів, на будівельників. Власне, це був той проект, з яким його політична сила йшла на вибори і який він доречно і недоречно піарив. Арсеній Петрович, зрозуміло, не та людина, яка бере на себе відповідальність. Це можна на сцені Майдану прокричати “куля в лоб, так куля в лоб”, але він, по-моєму, і більш легких предметів, що летять в лоб, боїться.

На посту прем’єра, будучи універсальним громовідводом, він набрався токсичності і перетворився в абсолютно токсичну політичну фігуру, ненависну країною, і це підтверджує соціологія. Як кількісні, так і якісні соціологічні дослідження показують, що це одна з найбільш одіозних фігур, у якої поки немає серйозних перспектив: до чого б він не приєднався, все ризикує обнулитися. Тому Арсеній Петрович сидить чекає, поки налиплий на нього шар бруду підсохне і відвалиться сам собою. Але, боюся, це може не відбутися, бо надії Арсенія Петровича перечекати деякий час і знову з’явитися в амплуа молодого і перспективного, можуть не відбутися.




Інша справа, що у нього достатньо потужна зовнішня підтримка, він знаходиться в клиентелі демократів, яка патронує його, це останній серйозний ресурс, на який він може спертися. Оскільки українська політика – це, перш за все, договорняки і залаштункова двіжуха, Яценюк розраховує вбудуєтися в якесь місце в системі влади, а там як карта ляже.

Але електорально в даний момент у нього ніяких перспектив немає, бо специфіка його кар’єрного відродження полягала в тому, що цей суб’єкт ніде більше двох-трьох років не сидів, він умів чудово справити враження, але потім, коли підходив час підбити підсумки його успішної діяльності, він зникав, переміщаючись далі догори. Тому він під великим питанням.

Зрозуміло, що “Народний фронт” – це політичний труп, але виникає питання, що буде побудовано на його місці. Поки якогось чіткого розуміння, як виходити з ситуації, немає. Частина фронтовиків почала шукати доріжки на Банкову, розраховуючи на місце в єдиній партії влади в разі сполучення “Народного фронту” і Блоку Петра Порошенка.

Частина, типу групи Парубія, ходить-бродить навколо проекту радикально-патріотичної сили. У свій час були у Турчинова думки зібрати все, що залишилося живого не зашквареного, і піти на вибори з новим проектом. Але поки це все далі якихось планових перспективних розробок не просунулося. Поки залишається “Новий фронт” з рейтингом, відповідним жирності дешевого кефіру, і Арсеній Петрович Яценюк, чиї показники народної підтримки близькі до точки замерзання води.

Андрій Золотарьов, – політолог, керівник аналітичного Центру “Третій сектор”

admin

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *